Людина лежить без свідомості, серцебиття відсутнє, перехожий знепритомнів на автозупинці, не має пульсу. Паніка… У таких випадках рахунок між життям і смертю може йти на хвилини. І саме правильні та швидкі дії очевидців цієї надзвичайної події здатні врятувати життя людині та дати шанс дочекатись приїзду бригади медиків. Саме тому завжди потрібно бути напоготові, а для цього навчатись і ділитись отриманим досвідом з іншими. Відтак днями адміністрацією Закарпатського кардіоцентру в співпраці з партнерами для співробітників медзакладу було проведено тренінг із надання домедичної допомоги з серцево-легеневої реанімації.

Обговорено алгоритми СЛР із урахуванням останніх рекомендацій, як оцінити безпеку місця події, необхідність проводити СЛР у парі та чому медичні рукавички і аптечка під рукою – невід’ємний атрибут не лише лікарів.
Важливою складовою тренінгу стала його практична частина – відпрацювання серцево-легеневої реанімації на спеціальному манекені. Було змодельовано ситуації СЛР, як за допомогою автоматичного зовнішнього дефібрилятора (АЗД), так і без нього.
Учасники також практикували накладення турнікетів для зупинення кровотечі будь-якого типу й інтенсивності у ділянці нижніх та верхніх кінцівок.
Починати реанімацію потрібно ще до приїзду «швидкої» аби оперативно відновити кровотік до серця і мозку, для цього є орієнтовно 4-6 хвилини з моменту зупинки серця.

«Усе передбачити у житті неможливо, особливо в умовах воєнного сьогодення. Наслідки ворожих атак, ножові та кульові поранення, ДТП та ще безліч загрозливих життю і здоров’ю випадків і станів, з якими ми не стикаємось у повсякденній медичній практиці, але до яких маємо бути завжди готові та ділитись отриманим досвідом з іншими. Саме тому важливо долучатись до таких тренінгів з невідкладної допомоги, де лектори не просто діляться досвідом, а вчать людей по-іншому ставитися до життя – цінувати його і вміти врятувати себе і оточуючих у разі потреби», – прокоментував результати тренінгу Тарас Чендей, заступник директора Закарпатського кардіоцентру з медичних питань.

«Готовність рятувати має бути звичкою», – підсумовує Ігор Коверзнєв.




























