Щороку через спеціалізоване відділення інтенсивної терапії та реанімації кардіологічного профілю Закарпатського кардіоцентру проходять понад 700 пацієнтів. Більше 60% із них потрапляють сюди з гострим інфарктом міокарда. Саме тут починається боротьба за життя людини у найкритичніші години після серцевої катастрофи.
Про те, як працює відділення цілодобово, чому лікарі отримують електрокардіограму ще до приїзду пацієнта, як змінилися підходи до лікування інфаркту та чому найбільшу небезпеку становить не лише сам напад, а й недотримання рекомендацій після виписки, розповідає завідувач спеціалізованого відділення інтенсивної терапії та реанімації кардіологічного профілю Закарпатського обласного клінічного центру кардіології та кардіохірургії Роман Мороз, а також його колеги.
Головне завдання відділення
«Головне завдання відділення – не просто лікувати інфаркт. Наше завдання – не дати людині втратити час, який може коштувати їй життя», – каже завідувач спеціалізованого відділення Роман Мороз.
Завідуючий відділенням уточнює: у реанімації ми працюємо з найнебезпечнішим періодом – першими годинами після серцевої катастрофи. Тут важливі буквально хвилини: швидко розпізнати проблему, відновити кровотік, попередити ускладнення і провести пацієнта через найкритичніший етап.
За рік через відділення проходить понад 700 пацієнтів, і більше 60% із них – із гострим інфарктом міокарда. Тому для нас це не статистика. За кожною цифрою – конкретна людина, її родина і її життя.
Шлях пацієнта з інфарктом
Сьогодні у відділенні намагається почати лікувати пацієнта ще до того, як він потрапить до лікарні, каже Роман Мороз.
Бригада екстреної допомоги виконує ЕКГ просто на місці й передає її до команди кардіоцентру телеметрично. Кардіолог може побачити кардіограму ще до приїзду пацієнта, оцінити ситуацію і почати готувати команду.
Для пацієнта це може виглядати просто: приїхала швидка, його привезли, лікарі щось роблять. Але за цим стоїть цілий ланцюг рішень, який має працювати без затримки.
«Наша мета дуже проста – щоб людина не втрачала дорогоцінний час через організаційні моменти», – додає Роман Мороз.
Уже в кардіоцентрі пацієнт потрапляє до ендоваскулярних хірургів, які відновлюють кровотік у закупореній артерії та встановлюють стент. Далі він повертається до нашого відділення, адже саме перші години після втручання залишаються найнебезпечнішими.
Чому після стентування потрібна реанімація?
«Тому що стент – це не фінал лікування. Це момент, коли ми відновили кровотік, але серце ще не можна вважати поза небезпекою», – пояснює Роман Віталійович.
Після інфаркту серцевий м’яз залишається вразливим. Можуть виникнути небезпечні аритмії, гостра серцева недостатність, кардіогенний шок. Саме тому перші години після втручання ми буквально не випускаємо ситуацію з поля зору.
«Пацієнт перебуває під постійним моніторингом. У реанімації ми не чекаємо, поки стане погано. Ми намагаємося побачити небезпеку раніше, ніж вона стане катастрофою», – розказує про свою щоденну роботу лікарка-кардіологиня Наталія Нам’як.
Найнебезпечніша помилка після стентування
Найнебезпечніша помилка – вирішити, що після стентування людина вже здорова.
Пацієнт почувається добре, виходить із лікарні, повертається до звичного життя – і природно думає: «Все позаду». Але стент не скасовує хворобу.
Особливо небезпечно самостійно припиняти призначені препарати. Іноді людина робить це через те, що почувається чудово, іноді – тому що втомилася від таблеток. Але наслідки можуть бути катастрофічними: тромбоз стента, повторний інфаркт і навіть смерть.
«Моя головна порада пацієнту після інфаркту: не ставте лікування на паузу лише тому, що вам стало добре. Те, що вам добре, – це результат лікування, а не доказ того, що воно більше не потрібне», – уточнює лікар-кардіолог Василь Альберт.
Чому люди звертаються запізно?
Кардіологи наголошують: лікувати завжди важче, ніж попереджати. Тому найнебезпечніша думка при болю в грудях – «перетерплю, може, мине».
«Ми нерідко бачимо пацієнтів, які пережили інфаркт удома і звернулися лише через кілька днів або навіть тижнів. Людина могла думати, що це шлунок, хребет, нерви, перевтома. А тим часом серцевий м’яз уже отримував незворотне ушкодження…» – розповідає про свій практичний досвід лікарка-кардіологиня Беата Неймет.
За її словами, після пандемії COVID-19, а потім і під час війни люди значно рідше звертаються по медичну допомогу. Вони можуть тиждень або навіть два жити після перенесеного інфаркту, не знаючи про це.
Трапляється, хворі звертаються вже тоді, коли розвиваються тяжкі ускладнення: аневризма серця, серцева недостатність. А лікувати ускладнення значно складніше, дорожче і менш ефективно, ніж вчасно усунути причину.
«Я завжди кажу: краще один раз приїхати до лікарні й почути, що це не інфаркт, ніж одного разу вирішити почекати – і втратити дорогоцінний час. Нам не потрібен «героїзм» пацієнта. Нам потрібна своєчасність», – додає Роман Мороз.
Симптоми: на що звертати увагу?
Своєчасність починається зі знання: як проявляється ця недуга?
Запам’ятайте: класичний симптом при інфарктові Міокарда – стискаючий або давлячий біль за грудиною.
Але інфаркт не завжди приходить за підручником. Він може віддавати в руку, плече, спину, між лопатками чи нижню щелепу. Інколи людина описує це лише як дискомфорт або незвичне відчуття.
«Тому я б не радила пацієнтам самим ставити собі діагноз за принципом «це точно не серце». Якщо біль або дискомфорт незвичні для вас – краще перевірити. Серце не завжди дає нам другий шанс», – розповідає лікарка-кардіологиня Віталія Вакула.
Чи справді інфаркт помолодшав?
Так. І це одна з тенденцій, яка лікарів особливо насторожує.
«Ми бачимо пацієнтів, яких ще дуже важко уявити в кардіологічній реанімації. Наймолодшому пацієнту з інфарктом, якого ми лікували, було 18 років», – додає Роман Мороз.
Звичайно, причини в молодому віці можуть відрізнятися від класичного атеросклерозу. Але наслідок серйозний у будь-якому віці: частина серцевого м’яза гине і формується рубець.
Тому вік – це не гарантія, що з серцем усе добре.
Що можна зробити для профілактики?
Профілактика – це не про те, щоб жити в страху перед інфарктом. Навпаки – це про контроль над тим, що ми можемо контролювати.
«Після 40 років варто регулярно знати свої цифри: артеріальний тиск, холестерин, глюкозу, вагу, окружність талії. Потрібні рух, нормальне харчування і контроль факторів ризику, – доповнює нашу розмову лікарка-кардіологиня Світлана Маляр. – Але є важливий момент: лікар може показати напрямок, призначити лікування і попередити про ризики. Пройти цей шлях замість пацієнта він не може».
Найкраще лікування інфаркту – те, до якого не довелося дійти.
Щоденна напружена робота
Кардіореанімація – це одна з найскладніших сфер медицини. Але для команди відділення – це насамперед відповідальність і дуже чітке розуміння того, навіщо кожен виконує цю роботу.
Саме тут у критичній ситуації немає часу на довгі роздуми. Треба швидко оцінити ситуацію, прийняти рішення і діяти командою. Іноді за кілька хвилин потрібно зробити те, від чого залежатиме подальше життя людини, каже Роман Мороз:
«Мабуть, саме це і тримає в професії: ти бачиш результат своєї роботи не в документах, а в тому, що людина, яка ще вчора була на межі життя і смерті, сьогодні розмовляє з рідними»…
Колектив Закарпатського обласного клінічного кардіологічного центру висловлює щирі вітання своїй колезі — лікарці-кардіологині вищої категорії Оксані Вікторівні Швед — з нагоди присвоєння їй високого почесного
Щороку через спеціалізоване відділення інтенсивної терапії та реанімації кардіологічного профілю Закарпатського кардіоцентру проходять понад 700 пацієнтів. Більше 60% із них потрапляють сюди з гострим інфарктом
Міністерство охорони здоров’я України затвердило Стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги» — наказ МОЗ від 30 липня 2026 року № 1044. Документ уніфікує підходи до
