Рішуча, виважена, щира та завжди готова допомогти — саме ці риси допомогли їй знайти своє справжнє покликання. Хоча батьки, які також були лікарями, радили їй добре зважити, чи справді вона хоче присвятити своє життя медицині, вона вже тоді була впевнена: її місце там, де рятують людські життя. Про свій вибір вона не пошкодувала жодної миті. Гостею рубрики “Крізь замкову щілину” видання Kárpáti Igaz Szó стала Елеонора Січка, завідувачка загальнокардіологічного відділення Закарпатського обласного клінічного центру кардіології та кардіохірургії.
— Чому саме медицина і зокрема кардіологія?
— Я виросла в родині лікарів, тому з дитинства щодня чула розмови про лікування пацієнтів. Слухала історії батьків та їхніх друзів, коли вони обговорювали різні клінічні випадки. Пам’ятаю, мені було приблизно десять років, коли я стояла біля вікна й дивилася, як за моїм батьком приїжджає карета швидкої допомоги, щоб терміново відвезти його до пацієнта. Я дуже пишалася тим, що мій тато рятує людські життя, і саме тоді вирішила: коли виросту, хочу бути такою, як він. Добре пам’ятаю й те, як батьки часто казали мені: добре подумай, чи справді хочеш обрати професію лікаря, адже це надзвичайно важке покликання. Але я була непохитною: хочу бути лікарем — і крапка. Так і сталося. Після закінчення 11-го класу я без особливих вагань вступила на медичний факультет. Чому саме кардіологія? Мене завжди приваблювали серйозні професійні виклики. Саме такими для мене були кардіологія та мікрохірургія ока. Досі пам’ятаю, наскільки складним під час навчання в університеті здавалося розшифровувати електрокардіограми. Вивчила це. Зрештою «перемогла» кардіологія, і я жодного дня не пошкодувала, що обрала саме цю спеціальність. Я навчалася в Ужгородському університеті й переконана, що наша медична освіта є ґрунтовною та якісною. Я бачила це на прикладі своїх батьків і їхніх колег, які були висококваліфікованими фахівцями. Мені дуже хотілося наслідувати їхній приклад.
— З чого розпочався ваш професійний шлях?
— Після закінчення університету я пройшла інтернатуру за спеціальністю «сімейна медицина», а потім — клінічну спеціалізацію з кардіології. Після завершення навчання почала працювати у відділенні інтенсивної терапії обласної клінічної лікарні. Це була справжня школа життя! Нічні чергування, майже щодня складні клінічні випадки, виклики до пацієнтів у різні відділення лікарні. Саме там я здобула величезний практичний досвід, який допоміг мені оцінити й зміцнити свої знання та професійну підготовку. Згодом, після відкриття Закарпатського кардіологічного центру, весь наш колектив перейшов працювати туди. Відтоді я працюю саме в цьому закладі. Спочатку була лікаркою у відділенні для пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, а нині очолюю загальнокардіологічне відділення.
— Як змінилася кардіологія за час вашої професійної діяльності?
— Насамперед кардіологія вийшла на надзвичайно високий технологічний рівень. Сьогодні ми маємо у своєму розпорядженні інноваційні методи діагностики, сучасні медикаментозні схеми лікування та високоефективні малоінвазивні втручання. Крім того, стрімко розвивається і кардіохірургія. Усе це дає змогу рятувати дедалі більше людських життів, а для мене як для лікаря це є найсильнішою мотивацією постійно вдосконалюватися. Звісно, ми не зупиняємося на досягнутому. Ми безперервно підвищуємо свою професійну кваліфікацію, опановуємо новітні технології та сучасні методи лікування, щоб забезпечувати нашим пацієнтам медичну допомогу найвищого рівня, яка відповідає найкращим міжнародним стандартам.
— Які серцево-судинні захворювання сьогодні найчастіше трапляються на Закарпатті?
— На жаль, останніми роками кількість людей, які страждають на серцево-судинні захворювання, постійно зростає. Причому дедалі частіше серед наших пацієнтів є й молоді люди. Нерідко ми маємо справу з хронічною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця та артеріальною гіпертензією. На жаль, головною причиною цього значною мірою є постійний стрес, у якому всі ми живемо. Крім того, негативно впливають нездорове харчування, малорухливий спосіб життя, а також те, що багато людей звертаються до лікаря надто пізно. Тому принагідно звертаю увагу на державну програму профілактичних медичних обстежень «Скринінг здоров’я 40+», метою якої є раннє виявлення серцево-судинних захворювань. Пройти таке обстеження можна й у нашому кардіологічному центрі.
— Який випадок або який пацієнт найбільше запам’ятався вам за роки роботи?
— Найбільше мені запам’ятався перший випадок зупинки серця. Це було лише моє друге чергування у відділенні інтенсивної кардіології. До нас доправили пацієнта у вкрай тяжкому стані з гострим інфарктом міокарда, потрібно було негайно ухвалювати рішення. Реанімаційні заходи виявилися успішними, хоча я й досі пам’ятаю те величезне напруження і стрес, які тоді пережила. Відтоді минуло вже 25 років. Найважливіше те, що цей пацієнт і сьогодні регулярно приходить до мене на контрольні огляди. Кожна така зустріч нагадує мені, чому свого часу я обрала професію лікаря.
Загалом за роки своєї роботи я зустріла чимало особливих і незабутніх клінічних випадків. Про кожен із них можна було б розповідати дуже довго, але газетних сторінок не вистачило б, щоб описати їх усіх…
— Що ви вважаєте своїм найбільшим професійним досягненням?
— Найбільше досягнення для мене — це не якась одна подія, а сотні пацієнтів, яким вдалося допомогти і які змогли повернутися до повноцінного життя.
— Що й сьогодні мотивує вас працювати в медицині?
— Усвідомлення того, що наші професійні знання та рішення здатні змінити чиєсь життя на краще, є для мене надзвичайно потужною мотивацією.
— Я чула, що ви розмовляєте угорською. Як часто користуєтеся угорською мовою у своїй роботі?
— Коли до мене приходять пацієнти, які розмовляють лише угорською, ми завжди легко знаходимо спільну мову. Угорської мене навчив батько. На жаль, після його смерті я використовую цю мову значно рідше, але це знання й сьогодні дуже допомагає мені у спілкуванні з пацієнтами.
— Розкажіть, будь ласка, трохи про свою родину.
— У мене чудова сім’я. Разом із чоловіком ми маємо двох прекрасних доньок; Валерії — 27 років, Олександрі — 13. Молодша донька більше схожа на мене за характером, а старша успадкувала риси свого батька.
— Чи легко поєднувати сімейне життя з відповідальною роботою кардіолога?
— Звичайно, це нелегко. Професія лікаря вимагає багато сил, часу та емоційної віддачі. Водночас підтримка родини й взаєморозуміння допомагають знайти баланс між роботою та особистим життям.
— Які сімейні цінності є для вас найважливішими?
— Взаємна повага, довіра, підтримка та щирість. Саме вони, на мою думку, є основою міцної родини. Цим цінностям я навчаю і своїх дітей.
— Що для вас означає дім?
— Це місце, де на тебе чекають, розуміють і люблять. Де можна відпочити, відновити сили. Де тебе приймають таким, яким ти є. Де ти можеш просто бути собою.
— Коли ви востаннє щиро сміялися від душі?
— Учора, сьогодні — та й узагалі щодня! Я вважаю себе щасливою людиною, адже завжди знаходжу щось маленьке, що приносить мені щиру радість. Саме це допомагає вистояти й рухатися вперед, незважаючи на труднощі.
— Що допомагає вам відновити сили після важкого робочого дня?
— Насамперед час, проведений із сім’єю.
— Яку рису вашого характеру пацієнти, найімовірніше, не знають?
— Мою емоційність. Лікар повинен залишатися спокійним і стриманим, але кожну історію пацієнта ми проживаємо разом із ним і носимо її в своєму серці.
— Чи є у вас мрія, яку ще не вдалося здійснити?
— У мене немає мрії, яку я вважала б нездійсненною. Але дуже хочу якомога більше подорожувати, відкривати для себе нові країни та знайомитися з різними культурами.
— Яке рішення у вашому житті було найсміливішим?
— Безперечно, рішення обрати професію лікаря.
— Що б ви порадили собі двадцятирічній?
— Не бійся помилятися! Більше довіряй собі й цінуй час, проведений із рідними!
— Кава чи чай?
— Кава.
— Гори чи море?
— Море.
— Книга чи фільм?
— Фільм.
— Жайворонок чи сова?
— Сова.
— Улюблене місто на Закарпатті?
— Ужгород.
— Улюблена угорська страва?
— Лечо.
— Улюблена українська страва?
— Вареники з вишнями.
— Яке перше слово спадає вам на думку, коли чуєте слово «серце»?
— Життя.
— Щодня ви лікуєте людські серця. А хто або що лікує ваше серце, коли воно втомлюється?
— Моя родина.
Тімеа Мадяр, СакураNews
